Всю ніч віт тримав мене за руки, а я спала. Він цілував мене, а я все падала в темряву..

Ні ночі без кохання, жодної ночі без сенсу

Вранці його чекав потяг..всі від мене їдуть

А він повернеться, щоб не пускати мене в темряву, щоб тримати мене за руку і цілувати мої сни…

Сором моїй душі.. так роздавати любов, і не закохуватись

Сором скількох закохувати і скількох пробуджувати

Мої очі в твоєму волоссі, мої руки в його руках, мої губи в чужих словах, ви в моїх думках, . Запитувати себе, чи скоро, чи вже? Майже.

Горю в цьому житті, бо менше не влаштовує, нічого ординарного, не мати спокою

Горю в цьому житті , це так схоже на сенс

Це

Знаєш я думала я досконала, ніхто і ніщо мені не потрібно, ніщо мене не зіпсує і мій шлях на самоті до прогресу,але...зявився ж ти , навіщо ж так, рушиться все, весь субєкттивний мій світогляд, зникає его, яке було частиною неповторної мене трясся! Ти рвеш мене з корінням, ти удобрюєш мій грунт, я росту в пустелі, твої щедрі на любов землі мене розбестять насмерть, на деградацію мого..таланту, сили .

Та не можу, не можу, невідомо як навіщо, що робити, що ти робиш. Хочу закопатися в тобі, і як же бігти від тебе як що хочу закопатися?

Що за нестерпні ніжнівипробування на любов, хіба я здатна їх витримати...єдина моя слабинка. Я ж так ховала її, як ти знайшов її, як ти побачив під всім, під всім чим я заблокована, прихована, усамітнена, як ти дістався до мого потаємного, звідки в Тебе така сила, чому я не побачила в тобі воїна завойовника, чому...я зпасувала..

Де беруться такі сили, звідки зявляються такі слабкості, чим беруть нас, як тримають, для чого? .. За що нам щастя...?

В мене є ти... В МЕНЕ Є ТИ! Ти мій, я володію тобою, я перестала володіти собою, я поміняла себе на тебе, я обміняла досвід на невідоме, я скинула улюблені маски заради справжнього, я зрікаюсь волі заради твого рабства, я божеволію заради безпорадності,

Віддаю свою чистоту, відкидаю свою святість, падаю на дно, падаю в темряву, невідому , вязку, чужу.. будь-куди до тебе.. немає ніякого сенсу, я щаслива

25-го всіх всіх всіх запрошую на  
!!!!КВЕСТ!!!!
вартість 5 гр з людинки, початок о 16.00 біля Леніна. продовжуваність 4-5 годин, дивлячись як швидко у вас варять міски)))

Попереджаю така халява востаннє, так як це останній рекламний квест, поспішіть!

Чому я пью ?
Чому я пью ? -Та бо це і виливає назовні мій субьєктивний світ, який розливається і запвнює кожну занудну щілинку якимось неймовірним сенсом
і красою...  Може це якийсь ключ, а може портал за допомогою якого моя суть може вирватися з, а може моя сутність це і є сенс, а може і не тільки мій сенс...
Не влаштовують стіни, розмір дверей, колір очей, сутність речей.. Я хочу жити собою я хочу випивати себе і наїдатися собою, як єдино чисто-натуральним продуктом та цей світ глушить мене,
 я не чую своїх голосів, я не чую твоїх голосів,я не бачу тебе субьєктивно, а об"єктивному я не вірю-його не існує, це все обман мене тобою, себе душою...
мої зелені очі...визначають твоє життя, будують твій світ, ламають твої поняття.. вони зачинені навіть коли ти думаєш, що я дивлюся на тебе, бо то не той колір то не ті очі, що насправді існують в мені, для тебе..
лиш маскарад, маскування, запилення їх всім брудом цїєї реальності...промити їх вином, пролити через них іншу реальність, занапастити чужі душі на які прольється це світло, які поглине ця реальність, бо не витримати вам її
насиченості і яскравості

Вчора якось вичерпалась самотність, гулянки, друзі й розваги тоді пішла до нього...  а там надиво було якось холодно всеодно. через деякий час все повернулося, розтануло,потепліло. Мій хлопець-рідна вже мені людина, ми один одного повністю знаємо і звикли одне до одного як і до всього .  десь в годину ночі після бурхливого кохання і двох оргазмів ми не могли заснути..говорили. заговорили якось про близкість та про любов. замість звичних слів я тебе люблю перед сном, цього разу ми сказали протележне перед безсонною ніччю.. ми думали довго і дійшли висновку, що це вже не любов
-то може розтанемося? запитала я наважившись.
довга мовчанка
-ні. ми занадто близькі й рідні..я не готовий
- нехочу самотності, але я хочу шукати любов.. я чомусь заплакалаю.мені навіть не стало боляче за всі його слова про нелюбов
заснули як завжди голі й переплетені,влиті одне в одного в обіймах. вранці було ще багато як ніколи пристрасного сексу, сніданок,прогулянка,сміх,жарти,поцілунки на прощання..повне не розуміння того що відбувається
Питання залишається в тому хто з нас швидше знайде іншого і чи буде то чимось кращим.

Де я буду завтра, чи допоможе мені хтось чи щось що я вже знаю, що я вже маю?

Чи засліплюються люди любовю чи просвітляються?

Чи це прокинулась в мені жага до життя, та якась іскра і геніального, чи це просто мариво? Що може змінити життя та хто може вирішувати, що краще та куди його змінювати. Чи потрібна людям дисципліна, щоб менше думати чого насправді їм хочеться, а просто робити й робити йти по натоптаним дорогам, по коліям прокладеним нашими батьками, вчителями та іншими людьми нашого оточення? А звідки знати, кому знати? Які варіанти, яке щастя моє, яка правда для мене? Свобода? Ми любемо боротися за неї ми любимо добиватися її, а чи знаемо ми що з нею робити? Чи більшість людей взагалі уявляє що це таке? Ви знаєте? Ви думаете ви живете своїм життям? Звідки ми взялися? Ми діти цього світу який вже є нашим правилом, хтось давно придумав що для нас краще, як нам краще, що таке це краще. І ми вже живемо з цими програмами в голові.

Боротися і боротися проти чогось, за щось, страждати чи радіти потім але рухатись крізь всі перешкоди емоцій, почуттів, думок, все перетирати, переварювати, тими программами що у нас в голові і рухатись далі, але не придумувати нового, вже є колії , вони через чагарники і бурі , але по них вже ходили, наші батьки, наші знайомі, наші кумири. А там ще є чисте поле, страшне як чорні й темні ліси з дитячих казок, але там живуть не монстри й потвори, там просто ще немає нічого, ось що для нас відлякування, ось що страшно..

Чисте поле, чистий простір сонце, повітря, води й піски, світло днів і темрява ночей, ти..і ті кого ти ведеш з собою, ти можеш малювати там ти можеш створювати чи стирати, але ти не знаєш як, ти не вмієш зовсім, в тебе не ноги в тебе колесо, воно вміє тільки по коліям, воно може тільки вперед.

Людина мисляча, от радість то яка велика! Лише людина має такий чудний дар, лише вона! Лише вона тепер може придумувати собі неіснуючі проблеми і страхи, Лише людина може придумати сто і один спосіб вбити собі подібного, лише людина прагне, бо таки додумалася що то мабудь розумно до влади й до багатств. А ще людина завдяки своєму неземному дарові знає як треба знищувати, знає як це робити масово і великими кількостями. Людина знає що таке депресії, сльози, самогубство, ой а як людина любить придумувати способи страждати, ой як вона любить це діло, як сама так і для інших не пошкодує .

Чому воно так? Чому я не знаю де спокій? Чому, чому та к хочеться щось, десь шукати..

Що потрібно людині? Чому моя киця щаслива коли її гладять, песик щасливий коли його погодувати...ну принаймні спокійні..чому я ні ? В чому наша загадка, що за невідома спрага, до чого..Ми можемо мати все, ми маємо що забажаем рано чи пізно,воно може втамувати спрагу на ненадовго, а чому..Чи у всіх так ? Чи на це приречені життя людей розумних, людей мислячих, не людей кицьок, та людей собак)

Ну от невже любов? А що вона, чому вона, за що,для чого, ну чому, чому?! Чого не можу я без неї? Чого все моє дитинство проведене в кодуванні себе словами тобі ніхто не потрібен, блін та гля вони й мізинця твого не варті! Ти класна і мені з тобою і насамоті і весело і цікаво! І всі ці довгі роки перемагає це..ця спрага, сильніша за мене і невідома мені, я не знаю звідки вона прийшла, що її породило, від чого я заразилася? Я ж так себе берегла, я ж так слідкувала..Це сильніше нас. Я маю сказати не варто приймати радикальних дій по самовбереженню, нічого-нічого не допоможе. А чи варто пірнати в це з головою сказати не можу, воно несе масу й гаму, просто комки різного й не зрозумілого, це абсолютно не зрозуміла й неочікуванна маса і ніхто, ніхто не зможе його точно охарактеризувти й передбачити, а якщо хтось буде намагатись не варто слухати..нізащо .

Ніщо так не тривожить нашу психіку як вона-любов. Думки міняються по сто разів на день, про постійність, продуманість можна забути, а почуття взагалі бурлять і мечуться, кидаються зі світлого у темне. І що з тої всієї маси правда? Нема там правди, немає вона визначень, немає критеріїв, немає пояснень..то й не треба. Ніжність і обожнювання вранці переходить на роздратування при збиранні чи сніданкові, продовжується пристрасними поцілунками на прощання, або по дорозі. Сварка по телефону.ненависть, зустріч ввечері, доторк його рук. Тепло. Сотні надуманих після обіду образливих та категоричних думок і скарг собі Стираються коли він подолавши твої слабкі спротиви притягнув до себе і міцно обійняв, а залишки твого розуму затуманює його запах ,його тепло. Вдома намагання витримки і стриманості своею гордістю та волею вимикаються як те світло в кімнаті коли він тебе ніжно роздягає , і твоя свідомість помирає такими вечорами, помираю і я як Вікторія. Мое прямування припиняється вперед, припиняється для того щоб полетіти кудись далеко далеко, кудись де спокій, туди де щастя, тепло, і світло..туди куди я мала прийти, до того що я щукала. Неймовірно..це любов. Чи просто нестабільність психіки...

От цікаво чого люди не грають?! я режисер квестів харківських і знаєте що? мої геніальні дітища пропадають! Тому що молодь ну от ніяк не може відірватися від пива, сємок і компів щоб хоч раз в тиждень пограти в реальну, єкстримальну й інтелектуальну гру!! Фак та в мене скоро руки опустяться! а наче ж добру справу несу людям!

вибилася зі свого напруженого темпу подорожами, повернулася й незнаю куди й для чого, занадто вільна і мріюча. Забагато знаюча, щоб заспокоїтись і радіти дрібницям. Все перевертаэться і нічого не існує на справді, не вірю в стабільність й постійність, не довіряю своїм думкам, в них ж бо закрався вірус, дурниці і слабкості. Сила є її треба знайти десь тут..в собі.
"не моя дорога ты с высоты в пустоту..."

змінили кімнату в готелі, тепер неймовірний вид з вікна на архітектуру венеціанського стилю, налюбуватися неможем, курим і пьємо тепер на підвіконні навпроти ще й класні мени, то між палінням і випивкою ми те й робимо, що переодягаємося і роздягаємося одне перед одним
 Кімната завалена панірцями з макдональдсу, пляшками від вина, обгортками різного шоколаду, довго затримуватись не можна,Є бо ти погрузнемо в цьому всьому...
 Сьогодні дощ пішов, ми гуляли.. вона під синьою парасолею, я зняла шапку, дощ мій універсальний перукар, від нього всі кучері стають дотямними, такого ефекту як не дивно не має більш жодний професійний засіб) 
Сиділи в закинутому паркові, коли всі потікали дивились як десь останній порядний тато, тато-герой грав зі своєю дитиною в бадмінтон під накрапаючим дощем, серед робочого дня. В нього не було жодного виразу на обличчі, а дитина раділа, та й нам добре)
 Вкрали в ресторанчику ніж, нарешті поріжемо ту довбану ковбасу яку взяли здому і вже який день тягаємо з собою (трясся ну не продаються ножі в цьому місті, хіба не дивно?), ми її нехотіли і нелюбили, але ж...подорож довга була.
А ще була в інеті пересвідчилась, що мене там люблять)

21.04
Вранці час від часу прокидаюся, щоб відчути його обійми і притулитися якось по іншому.
Вранці кожен пахне собою і це якийсь смачний і їстівний запах тепла. Здається що цьому має бути, якесь інше слово, що охоплювало б більше, яке б охоплювало тепло,колір,структуру, запах,смак, відчуття дотику, ніжність думок і мякість в голові...
 Подвиг перший: відірвалася, відліпилася, відвалилася, відєдналася, розірвалася з ним і ліжком. Тапки,вода,чайник,зубна паста,поцілунок на прощання...
Познайомилася ближче зі знайомими людьми, бо разом подерлися на недобудований будинок і ніхто наче не забоявся і невпав)
Знайшла ще один вид прибутку, провела зустріч з цього приводу.
Залишила остаточно думки про навчання в цій академії..
А! знайшли неймовірне місце з подругою, дитячий майданчик, закинутий, біля репродукції колізею, де ніколи нікого не буває, але неймовірно прекрасно, зелено і гармонічно, нарекли своїм таємним місцем і випили там пляшку вина,як посвяту..покатались на качєльках, то було кайфово! Багато поговорили, розібрали дитинство, відірвали каблук.гут було.
Не подзвонила йому і пішла ночувати до себе! Це подвиг!
Ненавиділа пів ночі своїх сусідів-це слабкість

ммм...життя зупинилося, а процеси організму продовжують йти самі собою(віват природі з її інстинктами). Говорила з собакою, роздивлялася листочки(то, щось неймовірне, ну не було раніше в природі такого яскравого зеленого, а яка цікава структура-то ж заворожує!) Подзвонила їй..вона як я загрузла в часі й просторі. Ми просто так собі висимо в оточуючому нас желеподібному просторі в позах ембріонів, але я вже починаю гребти до неї, нам пора вибиратися, скоро... він подзвонив і я зупинилася, просто слухала биття свого серця, що відлунювало в цьому желе, як єдиний живий звук..каже, що все нормально..жах...каже щоб швидше поверталася, туди назад, до нього на поверхню.. що там чекає його гаряче тіло, що він подивився неймовірні відео, про жіночий організм і тепер мої оргазмии будуть ще неймовірніші, що в нього є масажні масла і хоче купити отой крем в балончику, і нові кеди, і на таврійські їхати стопом, і вихідні надовго...а в мене тут  багато вина  і часу, я можу насолодитися думками і мріями, в мене є собака і листочки..